Наука про печатки

З-поміж джерел української історії особливе місце належить печаткам, вивченням яких займається спеціальна історична дисципліна, – сфрагістика (сигілографія). Найдавніші українські (руські) печатки походять з Х–ХІІ ст. Ці пам’ятки є неперевершеним артефактом до вивчення історії Київської Русі, її державно-політичного та соціального устрою, політичної самосвідомості, генеалогії, культурних та мистецьких процесів. На відміну від літописів, які редагувались і описували події постфактум, – печатка належить до джерел, які відбивають динаміку короткого періоду часу. Це робить їх цінними свідками історичного процесу. Печатка неначе консервує подію у часовій капсулі. Можна вдатись до її порівняння з бурштином, у якому на тисячоліття непорушно застигла сама історія.

В літописах про перші печатки на українських теренах згадано під 944–945 рр. У «Повісті временних літ» уміщено договір між київським князем та візантійським імператором. Джерело повідомляє про наявність золотих та срібних печаток у послів та купців. Як вони виглядали і які мали функції в межах Київської держави – достовірно невідомо. Більше свідчень про печатку дружинників князя Ігоря подає у своїй «Книзі випробувань народів та здійснення завдань» перс Ібн Міскавайх. Описуючи захоплення русинами міста Бардаа автор згадує, що беручи викуп з мешканців міста їм натомість давали шматок глини з відбитком печатки. Відтиск мав засвідчувати сплату та убезпечити його власника від повторної вимоги грошей.

Перша ж достовірно відома печатка, з якої починається традиція українських (руських) сфрагісів, – належала князю Святославу Хороброму. До нього практика вживання великокняжої печатки не відома. Ймовірно, в умовах централізованої влади і згідно місцевих традицій, саме княже слово було гарантом і воно не потребувало затвердження. Цю тезу підтверджують підвіски зі знаками руських князів Х–ХІ ст. Їх пов’язують з особами, що діяли згідно волі правителя. Серед причин появи візантійської, за технікою виконання, печатки у київського володаря можна виділити дві основні: союз Святослава з Візантією проти Болгарського царства; спроба створення київським князем на території завойованої Болгарії власної держави. Обидва чинники передбачають зміну ведення діловодства у нових умовах.

Печатка князя Святослава

Запозичена Святославом візантійська сфрагістична практика мала своєрідну технологію виготовлення відтисків. У документі робився отвір, через який пропускали шнур, його кінці просовували у свинцеву заготовку, яка мала вигляд диску із наскрізним каналом збоку. Заготовку стискали спеціальними кліщами – буллотірієм. На робочих поверхнях цього інструменту містилось зображення, яке відбивалось на заготовці. Таким чином затискався і шнур з документа. Все разом створювало єдиний комплекс захисту документа та підтвердження написаного.

За Володимира Святославича печатка, імовірно, перестає вживатись. На її місце, до широкого застосування, повертається традиційна підвіска з княжим знаком. Зі смертю хрестителя Русі його діти Ярослав та Мстислав відновили практику використання молівдовулів (свинцевих відбитків). Припускаємо, що це було наслідком децентралізації влади та її розподіл між двома зверхниками. У правителів з’явилась потреба у завіренні окремо один від одного документів. Пізніше, у час одноосібного правління Ярослава Володимировича, побутував єдиний принцип оформлення княжої печатки – на лицьовій стороні зображувався патрональний святий власника (св. Георгій), а на зворотній – напис грецькою мовою «Господи, помозі рабу своєму…». Право на печатку мали лише діти князя та духовенство.

Печатка князя Ярослава Володимировича

ХІ ст. для руської сфрагістики було часом становлення і розвитку. Після смерті Ярослава Мудрого його сини розділили Київську Русь і керуючи нею зі своїх столиць – Києва, Переяслава та Чернігова, використовували свої осібні сфрагістичні типи. Ізяслав Ярославич зобразив на зворотній стороні розетку. Святослав Ярославич – зобразив себе, чим наблизив свою печатку до імператорської. Всеволод Ярославич залишив батьківський тип, проте до грецької молитовної формули додав обидва імені – хрестильне, і княже Андрій-Всеволод. Коли ж київський стіл перейшов до нього – відбулось відновлення єдиного сфрагістичного типу на Русі. Печатки всіх удільних князів протягом його правління мають на лицьовій стороні зображення святого патрона, а на зворотній – грецьку формулу «Кύριε βοήθει τῷ σῷ δούλῳ…» («Господи, помозі рабу своєму…»). Це явище пояснюється традицією наслідування васалами печатки сюзерена, що була поширена у цей час по всій Європі.

Печатка князя Ізяслава Ярославича

Після смерті Всеволода-Андрія у 1093 р. на київський стіл сідає онук Ярослава, Святополк Ізяславич. Цей князь уніфікував княжу сфрагістику, запровадивши новий загальний тип. На лицьовій стороні печатки зображувався святий патрон власника, а на зворотній – загадкова формула «Дніслово». Довго тривала дискусія про значення цього терміну. Більшість дослідників припускають її дослівне тлумачення – «дивись у написане». Поруч з офіційною княжою буллою Святополк запровадив і приватну, анонімну. На лицьовій стороні печатки замість святого патрона зображувався безіменний серафим.

У 1113 р. наступником на київськім столі став Володимир Всеволодович Мономах. На печатках князя з’явився кириличний напис, що являв собою переклад раніше вживаної грецької формули «Господи, помозі рабу своєму». Як і попередні новації, це впровадження не було розраховане на розростання родини та існування князів-тезок, що породило своєрідний сфрагістичний конфлікт. У межах одного типу починали існувати кілька молівдовулів з однаковими святими. Окрім того, молитовна формула на зворотній стороні повідомляла хрестильне ім’я князя, яке було позначене і на лицьовій стороні зображенням святого.

Печатка князя Володимира Всеволодовича Мономаха

Наступний сфрагістичний тип був запроваджений київським князем Всеволодом Ольговичем (1139–1146). На лицьовій стороні так само залишалось зображення святого патрона власника, а на зворотній – розміщувався княжий знак. Слід зазначити, що останні спорадично з’являлися на печатках і до всеволодового нововведення. Знамено присутнє на печатках Святослава Хороброго, Ізяслава Ярославича, В’ячеслава Ярополковича і батька Всеволода – Олега Святославича. Очевидно, що Всеволод свій тип печатки запровадив, взоруючись на батьківську традицію.

Клеймо, яким князь позначав свою рухому і нерухому власність, і яке, припускаємо, зображував на своїх прапорах, опинилось і на печатці. Княжі знаки мали єдину функцію – бути розпізнаними. Їхні численні залишки на денцях посуду, цеглі, підвісках, предметах побуту, фресках та графіті створює свій, окремий протогеральдичний світ, у пошуках розгадки якого науковцями та аматорами зламаний не один спис.

З розростанням руського княжого роду частішали випадки використання одного знаку кількома представниками. Це може свідчити про існування спільного землеволодіння між братами. Незмінність знаку і його еволюція від особистого до групового, а, зрештою, і до територіального – перетворює його на герб. Підтвердженням геральдизації княжих знаків слугують пізніші джерела. Наприклад, пізніший герб князів Огинських та Пузин у вигляді двозуба походив від родового знаку чернігівських Ольговичів. У гербових щитах на княжих печатках ХІV–ХVІ ст. так само спостерігаємо родові знаки, що мають києво-руське походження. Закріплення княжого знаку за однією родиною ускладнює атрибуцію власника конкретної печатки. У контексті знакової системи слід згадати, що протягом багатьох поколінь у різних гілках Рюриковичів паралельно використовувався ще один знак – розетка. Відома вона з часу Святослава Хороброго і до ХІІІ ст. Семантика цього знаку залишається й до цього часу в площині здогадок.

З другої половини ХІІ ст. князі почали уживати тип печатки, який виникає ще у ХІ ст. і епізодично використовується паралельно з великокняжим. На лицьовій стороні печатки зображувався святий патрон її власника, а на зворотній – батька. Це поєднання дозволяло без написів подати найповнішу інформацію про князя – хрестильне ім’я та по батькові. Це останній іконографічний тип свинцевої привісної печатки, який вживався на території України (Русі) до її заміни на воскову.

Печатка княгині Марії Мономах

За часів Київської Русі печатками користувались не тільки князі, а й їх дружини. Жіночі булли відомі з ХІ ст. Перша з них – належала Марії Мономах, дружині Всеволода Ярославича. Жіночі булли початково повторювали сфрагістичні типи князів. Єдиний виняток становлять молівдовули зі знаками – жіночих серед них немає. З першої половини ХІІ ст. витворюється окремий жіночий тип печатки. На лицьовій стороні зображувалась свята патронеса власниці, а на зворотній – святий патрон чоловіка. Щоправда, не всі жіночі печатки піддаються атрибуції, але їх існування має важливе значення. У подальшому, на окраїнних територіях Київської Русі, така інституція зникне, а на українських теренах отримає свій подальший розвиток і закріпиться законодавчо. Жіноча печатка, що належить до загальноєвропейських явищ, не була винятком і для наших теренів.

Окрім княжих печаток, у сфрагістиці Київської Русі виразно виділяються ще дві групи пам’яток. До першої належать молівдовули духовенства, до другої – княжих урядників. Перші українські владики за походженням були греками. Ієрархи прибували на Русь зі своїми власними буллатіріями. Молівдовули перших митрополитів виконані фахово та охайно. У першій половині ХІ ст. їх вигляд був довільним. Лицьова сторона зображувала святого патрона (не обов’язково одноіменного власнику молівдовула), на зворотній – розміщувався напис грецькою мовою. Печатки духовенства за оформленням були суто візантійськими.

Печатка митрополита Георгія 1065–1076 рр.

З кінця ХІІ ст., булла очільників церкви виразно змінюється. На лицьовій стороні починають зображувати Богородицю. Образ Божої Матері стає символом київської Церкви. Це засвідчує особливе ставлення до Діви Марії на наших землях. Проте? існували поодинокі винятки – на лицьовій стороні печатки могли розмістити символ кафедри, або зображення власних патронів. Так, чернігівський владика Антоній для своєї печатки замовляє іконографічний сюжет – Христос на троні. Ця композиція була символом центрального собору Чернігова, освяченого на честь Христа-Спаса, а отже – і всієї єпископії. На лицьовій стороні печатки білгородського єпископа Миколая зображено одноіменного святого, як патрона власника.

Печатки використовувала і княжа адміністрація. Світську урядницьку сфрагістику можна поділити на дві окремі групи: особові та посадові печатки . До першої групи належать печатки бояр, до другої – митні пломби.

Печатка руського боярина Дмитра ХІІ ст.

Боярські печатки відомі з другої половини ХІ ст. Їх функції можна визначити за написом на найдавнішому відомому на сьогодні урядницькому молівдовулі – «Отъ Ратибора». Це свідчить, що початково булла використовувалась виключно для кореспонденції – запечатування листа та підтвердження його автентичності. Іншого права за нею у той час закріплено не було. У ХІІІ–ХІV ст. статус бояр зростає. Печатка набуває інших прерогатив – затвердження документів. Це дає можливість припускати про її юридичну еволюцію в ХІІ–ХІІІ ст.

Друга група урядницьких сфрагісів, митні пломби, отримали в літературі назви «дорогичинських», або «торгових». Це абсолютно самобутнє явище руської сфрагістики, яке, на відміну від печатки, не пов’язано із візантійськими традиціями. Їх появу слід датувати кінцем ХІ ст. – часів київського правління Всеволода Ярославича. Припиняють своє існування митні пломби у ХІV ст. Про їхні функції та місце у княжому апараті й досі тривають дискусії. Однозначно можна лише стверджувати, що їх використання пов’язане із маркуванням опломбованого товару. Княжі знаки та всі можливі позначки – символи, літери абетки та ін. на обох сторонах засвідчують існування великої мережі регіональних центрів пломбування. Значна кількість цих сфрагісів контрмарковано, що свідчить про їх перетин фіскальних пунктів. Джерела з ХІV ст. інформують про велику чисельність існуючих мит на теренах князівств. Сплата надходила до скарбниць за переїзд кордонів земельних володінь, проїзд дорогами та мостами, в’їзд до міста та ін. Це дозволяє пов’язати функціонування пломб саме з митницями. Підтвердженням цього є місця їх знахідок – великі торгові центри та прикордонні міста Київської Русі.

Митні пломби ХІ–ХІІ ст.

Окрім металевої булли на території Київської Русі застосовувалась і воскова печатка, що входить в ужиток від зламу ХІІ–ХІІІ ст. Щоправда, тогочасні пам’ятки до нашого часу не дійшли. Віск, на відміну від свинцю, крихкий матеріал, збереження якого вимагає обережності. Про існування воскових прикладних печаток свідчать знахідки їх матриці. Зображення на них княжих знаків, святих, Ісуса Христа та Богородиці, орнаментів та різноманітних символів – засвідчують, що сфера їх використання була широкою, а не прерогативою якоїсь із соціальних груп.

Поступове зникнення металевої привісної печатки розпочалось у другої половини ХІІ ст. Металева булла потребувала виготовлення шляхом плавки у спеціальній формі окремої заготовки. Удари молотом по буллатірію, призводили до псування матриць, що призводило до частих замін інструменту. Від цього залежала чіткість відбитку печатки та його відцентрованість. Значно полегшувало процес скріплення листів та документів використання воску. Відтискування печатки на м’якому матеріалі дозволяло виготовляти матрицю не тільки з заліза або бронзи, а й піддорогоцінних каменів, кістки, свинцю. Все це дозволяло збільшувати площу матриці печатки й ускладнювати малюнок.

Матриці печаток ХІІ ст.

Не в останню чергу, на остаточний перехід на воскову печатку, вплинув зовнішньополітичний вектор. Після захоплення Констнтинополя хрестоносцями економічні, а з ними і міжнародні стосунки були переорієнтовані на Захід. У країнах Європи в цей час домінувала воскова печатка. Сукупність цих явищ назавжди змінила сфрагістику на українських (руських) теренах. Незначний час, але вже суто винятково, металевою буллою користувались православні владики, що не втрачали зв’язок із Візантією.

У період пізнього Середньовіччя українська (руська) сфрагістика розвивалася у суттєво відмінному напрямі ніж той, що спостерігався у києво-руський період. Зокрема, наявні в нашому розпорядженні сфрагістичні пам’ятки XIV cт. свідчать про повсюдне використання воскових відбитків з переважно геральдичними сюжетами. В подальшому, гербова печатка здобуває цілковиту перевагу в українській сфрагістиці та утримує ці позиції до кінця XVIII ст.

Від ХІІІ–XIV cт. походять найдавніші матриці українських печаток, за допомогою яких виготовляли воскові відбитки. Це перважно печатки-перстні (т. зв. сигнети), які залишаються доволі поширеними й у наступні століття. Поруч з ними з’являються печатки з ручками, форма та розмір яких з часом суттєво ускладнюється та збільшується. Великі за розміром печатки у цей час уживано переважно державними установами, місцевими адміністраціями та органами міського самоврядування. Для приватних та приватно-посадових печаток характерними лишаються невеликі розміри.

Руські урядницькі печатки XIV ст.

В цьому неважко переконатися оглянувши відбитки печаток при тогочасних актах та збережені матриці. Якщо для печаток XIV–XV ст. характерною є кругла форма та розмір у межах 18–25 мм для більшості сфрагистичних пам’яток (урядників Руського королівства і Подільського господарства XIV, князів, панів та бояр XV ст.), то у наступні століття звичними стають овальна (з XVІ ст.) та восьмикутна (з XVІІ ст.) форми матриць, а щодо розмірів спостерігається значне різноманіття, навіть в рамках певної соціальної верстви.

Зміни зовнішнього вигляду печаток, що стають значно простішими у використанні порівняно з матрицями києво-руського періоду, відбитки з яких виготовлялися за допомогою масивних буллатіріїв, зумовлені у першу чергу суттєвим розширенням кола осіб та установ, які користуються печатками для засвідчення різноманітних документів. Якщо у києво-руський період печатками засвідчували переважно акти князів та церковних ієрархів, то починаючи від XIV ст. значного поширення набуває практика засвідчення печатками урядницьких та приватно-правних актів.

Акт Львівської конфедерації 1464 р.

Період пізнього Середньовіччя характеризується тісним зв’язком відбитку печатки з документом. Засвідчення печаткою відповідного акту незмінно обумовлюється у коробораційній формулі, в якій зазначалося хто саме приклав печатку до документу («а про утвержєньє сєго моєго листа и пєчат єсми свою приложил к сєму моєму листу»). Печатка у цей час часто заступає собою підпис у підтвердженні правової сили документу. Крім того, стан збереження печатки слугував одним з найважливіших засобів при визначенні автентичності акту. Відсутність печатки або її пошкодження могли стати підставою для визнання відповідного документу фальсифікатом. З огляду на це розвинулася практика забезпечення зберігання відбитків печаток за допомогою спеціальних засобів – т. зв. кустодій. Спочатку це були воскові, іноді дерев’яні чи металеві, мисочки, в яких розміщували відтиск. Згодом воскову чи восково-мастичну масу стали накривати папірцем і вже через нього робити відбиток.

Паперова кустодія

Домінування геральдичних сюжетів в українській сфрагістиці XIV–XVIII ст. зумовило залежність іконографії тогочасних печаток від еволюції геральдичних зображень, які в свою чергу залежали від пануючих в той чи інший період мистецьких стилів, від готики і ренесансу, до бароко і рококо. Печатки XIV–XV ст. зазвичай містили у своєму полі зображення герба в готичній стилізації, зазвичай у щиті відповідної форми (трикутної, півкруглої та ін.). Втім, часто гербові фігури могли розміщуватися безпосередньо в полі печатки.

Рицарські печатки XV ст.

Ці зображення як правило супроводжував напис по колу (легенда), в якому вказувалося ім’я та прізвище, іноді – уряд, власника печатки. Подібну конструкцію мали передусім приватно-посадові та приватні печатки шляхти та міського патриціату. Натомість королівські та князівські печатки, а також сфрагіси церковних ієрархів зазвичай мали значно складнішу іконографію. Серед печаток володарів зустрічаємо маєстатичні (з зображенням короля або князя на троні), кінні (з зображенням володаря на коні у рицарському обладунку) та ін. Печатки вищих церковних ієрархів часто містять зображення святих покровителів, церковних споруд та ін.

Князівські печатки XV–XVI ст.

Розповсюдженим прийомом було використання різноманітних форм оздоблення поля печатки за допомогою рослинного орнаменту, хрестиків, ґратування та ін., що створювало складні та вибагливі сфрагістичні композиції. Значно складнішими за своїм змістом були й легенди, в яких зазначалися розгорнуті титули володарів «Милістю Божою» («Dei Gracia»), перелік їхніх володінь та ін., сан церковних ієрархів та ін.

Церковні печатки XVІІ ст.

XIV–XV ст. стали також періодом появи та масового поширення печаток органів міського самоврядування та корпорацій (ремісничих цехів та купецьких гільдій). За своєю іконографією вони становили окрему групу сфрагісів. Ці переважно великі та середні за розміром печатки, мали у своїх полях переважно зображення міських або цехових гербів, які часто супроводжував вибагливий орнамент. Легенди печаток містили як правило розгорнуті формули, що вказували на приналежність сфрагіса певному цеху чи гільдії, міській громаді в цілому чи якомусь її органу (раді, лаві та ін.).

Міські печатки XVІ ст.

На міських гербах доволі часто були присутні символічні зображення оборонних споруд, герби володарів чи святі патрони міста, що підкреслювало самоврядний статус відповідних міст, та покровительство над ними верховної влади та християнських святих. Звичним явищем було також поєднання світських та релігійних мотивів в рамках певної геральдичної композиції. До числа таких належить зокрема герб на магістратській печатці Києва першої половини XVI ст., в якому зброю міщан поєднано з символом небесного заступництва (дві руки, що тримають напнутий лук зі стрілою, виходять з хмар).

Міські печатки Києва XV–XVI ст.

Широке використання міських печаток було пов’язане з впровадженням в українських містах самоврядування на основі магдебурзького права. Перші привілейовані міські громади з’являються на Волині та Галичині ще наприкінці ХІІІ – на початку XIV ст. В XV–XVI ст. надання магдебургії українським містам набуває масового характеру. Самоврядування одержують як королівські /господарські міста, так і міські поселення, що належали князям та шляхті. Саме на цей період припадає розквіт міського герботворення та з’являється найбільша кількість сфрагістичних пам’яток міських громад України. Цехова геральдика також вирізнялася доволі оригінальними сюжетами, з використанням у зображеннях знарядь праці та виробів, що їх виготовляли майстри певного цеху.

Цехові печатки XV–XVIІ ст.

Доба ренесансу принесла нові віяння в українську сфрагістику. Передусім, значно ускладнилася стилізація гербових фігур, щитів та позащитових елементів. На зламі XV–XVI ст. домінуючою формою геральдичного щита стає т. зв. турнірний щит – з вирізом для продівання турнірного списа у правому верхньому куті. Від другої чверті XVI ст. поширеною стає ранньоренесансна форма щита зі складною конфігурацією країв щита, які поступово перетворюються на вибагливі картуші у вигляді розрізаних та згорнутих сувоїв.

Шляхетські печатки з турнірними щитами

Органічним доповненням ренесансних і барокових картушів виступають орнаментовані зображення наметів, якими заповнювано вільні місця в полі печатки. Складнішою стає також іконографія інших позащитових елементів. Зокрема, шолом почали зображувати не в профіль чи напівоберненим, а у фас. З’явилася значна кількість титульних корон. Характерно, що позащитові елементи з’являються не лише в гербах шляхти чи володарів, але і в гербах церковних ієрархів, міського патриціату та міських громад і цехів. Таким чином, геральдичні елементи поступово витісняють з поля печатки інші сюжети не пов’язані з геральдикою.

Печатки з повними гербами XVІ ст.

Певні зміни відбулися також у способі подачі написів на печатках. Написи по колу (легенди) збереглися на державних печатках (коронних та господарських), сфрагісах міських громад та церковних ієрархів. Бачимо їх також на воєводських і повітових печатках, сигілумах монастирів і капітул, братств і цехів, інших установ і корпорацій. Натомість на особових печатках шляхти, сфрагісах різноманітних урядників, особових княжих і навіть королівських печатках знаходимо здебільшого абревіатурні написи безпосередньо в полі печатки. Першими літерами відповідних слів позначали ім’я та прізвище власника печатки, його титули або займані уряди.

Земські та гродські печатки останньої третини XVІ ст.

Мова написів печаток ранньомодерного періоду була, переважно, польською, іноді – латинською, на відміну від печаток середньовічного періоду, мовою написів яких була, в основному, руська, хоч і в цей період звичним було використання латини. Репертуар приватних та приватно-посадових печаток XVІ–XVІI ст. був доволі розмаїтим. Серед останніх – печатки сенаторів (воєвод і каштелянів), різноманітних земських і гродських урядників (підкоморіїв, старост, гродських і земських суддів та підсудків, хоружих, войських, підстоліїв та ін. Траплялися також приватно-посадові печатки належні до осіб, що посідали уряди, які були характерні передусім для руських земель – мостовничих, городничих, окольничих, ключників, бирчих та ін. Якщо особа займала кілька урядів, то на печатці з’являлася складна абревіатура або відповідні відомості в легенді.

Втім, у багатьох випадках навіть на печатках найвищих урядників бачимо самі лише ініціали, як і на звичайних приватних печатках представників нетитулованого нобілітету, що не тримали жодних урядів. Аналогічну конструкцію у цей час мали також печатки міського патриціату та представників напівпривілейованих службових верств населення (панцирні бояри, господарські слуги та ін.).

Міщанські печатки XVІ ст.

У кількісному плані найзначніший розвиток української сфрагістики припадає на XVІ ст., коли печатками користувалися представники майже всіх верств українського суспільства, за винятком хіба що селян . У цей час звичною стала практика затвердження приватно-правних актів печатками представників найрізноманітніших верств, від князів і титулованої аристократії, до міщан, козаків і замкових слуг. Актові джерела та збережені матриці печаток надають у розпорядження науковців величезний за своїм обсягом та різноманіттям сфрагістичний матеріал. Наявні свідчення дозволяють зробити висновок, що у цей період практично кожна особа, що мала хоча б частково привілейований статус, користувалася власною печаткою.

Матриці печаток XVІ ст.

Цьому сприяли також тогочасні правові норми, зафіксовані зокрема в Литовських Статутах, що регулювали практику використання печаток. Зокрема, звичним явищем було знищення печатки після смерті її власника («и оказавши сєкнєт тут жє над тєломъ гєрбъ пєрєд всими станы збивши и до гробу к тєлу єго нєбожчиковскому вкинєн»), що спонукало нащадків відповідної особи виготовляти власні печатки, а не користуватися батьківськими чи дідівськими, як це було в XІV–XV ст.

Впродовж XVII–XVIII ст. ситуація на теренах Речі Посполитої поступово змінюється у бік обмеження кола осіб, що користувалися печатками. Ці процеси були зумовлені з одного боку цілковитим домінуванням шляхти над іншими суспільними станами, що призвело до економічного занепаду міст та деградацією напівпривілейованих верств, що розчинилися за незначними винятками у селянській масі, а з іншого – розшаруванням у середовищі самої шляхти, в якій поряд з нечисленною групою магнатів та середньозаможною шляхтою, що зберігала певні землеволодіння, сформувалася велика за кількістю група безземельної шляхти, чий майновий статус мало чим відрізнявся від селянського.

Шляхетські печатки XVII ст.

Закономірно, що представники неповноправних верст і зубожілої шляхти не мали ні можливості, ні практичної необхідності виготовляти собі печатки. Тогочасний актовий матеріал та збережені матриці печаток приносять нам здебільшого відомості про сфрагістичні пам’ятки, що належали вищим та середнім прошаркам шляхти, що займали як правило певні сенаторські та земські уряди.

Коронна печатка XVII ст.

Разом з тим, печатки ранньомодрного часу стають мистецьки довершенішими. Пишні барокові, а згодом – рококові, форми надають складним геральдичним конструкціям, розміщеним у полях печаток, особливої вишуканості. Значно складнішим стає також оздоблення ручок печаток, які виготовлялися з найрізноманітніших металів – олова, бронзи та інших мідних сплавів, срібла та золота. На коронних та великокнязівських печатках бачимо складні композиції, утворені з державних та грона земельних гербів у супроводі корон і щитотримачів, а також інших геральдичних та декоративних елементів.

Князівські печатки XVIIІ ст.

Печатки церковних ієрархів, титулованої аристократії та великих міст в мистецькому плані часто взоровано на королівських печатках, що зумовило появу цілого ряду справжніх сфрагістичних шедеврів, виконанних найкращими майстрами Речі Посполитої. Певне падіння мистецького рівня спостерігалося впродовж XVIIІ ст., що зумовлено загальною кризою шляхетської Республіки, фіналом якої стали розбори Речі Посполитої кінця XVIIІ ст. Утім, і цей період презентовано цілим рядом сфрагістичних пам’яток виконаних на досить високому рівні. Особливо це стосується королівських печаток та сигілумів представників магнатерії, тогочасних господарів країни, що прагнули підкреслити свій статус, в тому числі й шляхом використання зовнішніх атрибутів.

Шляхетські печатки XVIIІ ст.

Українська сфрагістика впродовж пізнього Середньовіччя та раннього Нового часу пройшла складний шлях розвитку досягши у XVI – першій половині XVII ст. свого найбільшого розквіту. Цей період характеризується масовим використанням печаток представниками майже усіх верств тогочасного українського суспільства. Саме на цей час припадає поява найкращих зразків української сфрагістики, а геральдичні форми, що лежали в основі іконографії більшості печаток, набувають довершеності. На цей же час припадає початок формування ще одного самобутнього явища – козацької сфрагістики.

Використання найраніших козацьких печаток фіксується джерелами від кінця XVI ст. До їх числа у першу чергу варто віднести печатку Війська Запорозького Низового 1592 р. та печатку гетьмана Григорія Лободи 1596 р. Вже на цих зразках козацької сфрагістики знаходимо ті сюжети, що будуть визначати зміст більшості козацьких печаток у наступні два століття.

Печатка гетьмана Григорія Лободи 1596 р.і Сави Остаповича Скрилевича 1620 р.

Військова печатка Запоріжжя мала у своєму полі зображення козака з мушкетом і шаблею. У подальшому цей «Гербъ Силного Войска Запорозкого» з незначними видозмінами був присутній на усіх запорозьких печатках. Найсуттєвішим доповненням до цього герба було впровадження у третій чверті XVII ст. зображення списа поруч з козаком, що мало символізувати розташування Низового Війська на військовому кордоні з мусульманським світом. А крім того – мало відрізнити запорозькі герб і печатку від символів, утвореної під час Козацької революції 1648–1657 рр. на «городовій Україні», нової козацької держави – Гетьманщини, офіційна назва якої (Військо Запорозьке), як і герб, що його уживано на печатках, збігалися з назвою та старим гербом Запорожжя.

Державні печатки Війська Запорозького другої половини XVII ст.

Від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського козак з рушницею постійно фігурував на державних печатках Гетьманщини. Змінювалася іконографія його зображення, зазнавали трансформації одяг та озброєння, з’являлися другорядні додаткові елементи навколо фігури козака, але незмінними лишалися головні ідеї геральдичної композиції – захист Вітчизни («Войска Запорожского воинъ знамєнитій вооружєнъ бодрствуєтъ отчизну хранити») та візуальна презентація Козацької держави та її провідної військової верстви. У документах XVIII ст. печатка Гетьманщини фігурує під назвами «пєчать національная», «пєчать Воиска Запорозского», «пєчать войсковая», «sigilum Ucrainia», а зображений у її полі герб – «націоналный гєрбъ», «гєрбъ націи», «гєрбъ націи Малороссийской», «гєрбъ государъствєнний». Подібною термінологією підкреслювано високий статус печаток Війська як державних інсигній («клейноды войсковые и національные, Гетманское достоинство значущіе, то есть, булава, бунчукъ и печать»).

Державні печатки Війська Запорозького XVІII ст.

Переважна більшість державних печаток Гетьманщини мала написи по колу, в яких визначалася належність відповідного сфрагіса до «Воиска Запорозького», «Малои Россіи Воиска Запорозкого», «Малороссіи Воиска Запорозкого», «Малороссіиского Запорожского Воиска» та ін., з позначенням титулу верховного сюзерену Козацької держави – «Его Королевскои Милости», «Его Царского Пресветлого Величества», «Его (Ея) Імператорского Величества». Лише на печатці гетьмана Пилипа Орлика відсутня подібна титулатура, що є виявом декларації державного суверенітету Війська Запорозького після розриву політичних стосунків з Московським царством.

Натомість на державних печатках Славного Війська Запорозького Низового до 1763 р. в легендах присутнє саме лише позначення приналежності печатки Низовому Війську. І тільки на військовій печатці, що перебувала в ужитку впродовж 1763–1774 рр., вміщено титул «Ея Імператорского Величества». Цю матрицю було виготовлено на виконання імператорського указу від 6 червня 1763 р. Вона має вишукану ручку та майстерно виконане зображення в полі печатки. Для її створення використано мідний сплав, що поруч зі сріблом, був найбільш розповсюдженим матеріалом для виготовлення тогочасних печаток, у тому числі й державних.

Державні печатки Війська Запорозького Низового XVІII ст.

Поруч з власне державними («войсковими») печатками впродовж другої половини XVII–XVIII ст. на теренах козацьких державно-політичних утворень широко уживано печатки різноманітних державних установ, таких як – Кошовий та Генеральний військовий суди (з зображенням у полі печатки суддівського жезлу, згодом – у супроводі зірки, півмісяця та хрестів), Генеральна військова артилерія (щит з написом в оточенні зброї), Канцелярія Малоросійського скарбу та Генеральна лічильна комісія (із зображенням державного герба) та ін.

Печатки Генерального військового суду XVІII ст.

Поруч з печатками центральних державних установ на території Гетьманщини, Запоріжжя та Слобідських полків у цей час у діловодній практиці використовувалася значна кількість печаток місцевих органів влади (полкових і сотенних канцелярій, судових повітів і паланок) та міського самоврядування. Найдавніші полкові та сотенні печатки з’являються у другій половині XVII ст. (печатки Корсунського і Переяславського полків, Козелецької сотні). Утім, масову появу полкових і сотенних печаток на теренах Гетьманщини та Слобідських полків слід віднести до 20–30-х рр. XVIII ст., коли відбулася реорганізація місцевого управління та інші реформи.

Полкові печатки XVІII ст.

Практично всі печатки місцевих установ козацького періоду мали у своїх полях зображення гербів відповідних територіально-адміністративних одиниць. Цей комплекс територіальних гербів відзначається виразною своєрідністю оскільки є втіленням переважно складних геральдичних конструкцій на основі повних гербів. Для інших країн використання позащитових елементів повного герба у територіальних гербах є, в цілому, не характерним, натомість для козацького герботворення це було радше правилом, ніж винятком. Прикметно, що дрібніші територіально-адміністративні одиниці (сотні) більш охоче уживали позащитові елементи у своїх гербах, ніж це бачимо на полкових гербах. Крім звичних елементів, таких як шолом, шоломова корона, нашоломник, намет, у козацьких територіальних гербах знаходимо і такі досить рідкісні позащитові складові повного герба як щитотримачі, прапори, і навіть мантії з титульними коронами.

Сотенні печатки XVІII ст.

Не менш своєрідною була й символіка територіальних гербів, яка, в цілому, вписувалася в контекст символіки усього козацького герботворення. Переважаючими сюжетами на полкових, сотенних, паланкових та повітових печатках було зображення різноманітної зброї (луків зі стрілами, шабель, мечів, списів, рушниць, гармат та ін.), а також символів, що презентували звитяжність, хоробрість, мужність, самопожертву, доблесть та інші рицарські чесноти козацтва (серце, рука зі зброєю, перехрещена зброя, пальмові та лаврові галузки, козацькі могили, рицарські хрести, зірки, півмісяці та ін.).

Паланкові печатки XVІII ст.

Комплекс міських гербів Козацької держави почав формуватися вже невдовзі після початку Козацької революції. Частина міст, що опинилися під владою Війська Запорозького, продовжила користуватися старими гербами (іноді з певними змінами), які були одержані ще за часів Речі Посполитої разом з правами на самоврядування на основі магдебурзького права. Наприклад: Київ, Чернігів, Переяслав, Полтава, Прилуки, Миргород, Бориспіль, Баришівка, Ніжин, Кролевець та ін. міста продовжували уживати певний, іноді доволі тривалий, час старі печатки з латиномовними написами, або виготовляли нові печатки з українським написом, але з використанням старих гербів.

Міські печатки Гетьманщини XVII ст.

Утім, більшість міст та містечок Гетьманщини користувалася на своїх печатках геральдичними новотворами, які з’явилися вже після революційного піднесення середини XVII ст. В основі цих зображень також перебували мілітарні сюжети з використанням різноманітної зброї та символів військових чеснот. Лише іноді траплялися зображення оборонних споруд (міських мурів, веж та ін.), які традиційно використовувалися в європейському міському герботворенні. Так само, як і в полкових і сотенних гербах, у міській геральдиці Гетьманщини надзвичайно поширеним було уживання позащитових елементів повного герба (шоломів, корон, нашоломників та ін.), що відрізняє цей комплекс гербів від міського герботворення інших українських регіонів та сусідніх країн.

Міські печатки Гетьманщини XVІII ст.

Найчисельнішою сфрагістичною групою козацької доби були приватні та приватно-посадові печатки, здебільшого козацької старшини – військово-політичної еліти Козацької України. Найдавніші сфрагіси подібного роду відомі від кінця XVI – початку XVII ст. Але початок масового використання печаток козацькою старшиною припадає на середину XVII ст., коли після початку революції козацька еліта перебрала на себе функції управління країною. Створення нових органів влади зумовило впровадження відповідного діловодства. З’являються численні гетьманські та полковницькі універсали, листи, ордери та інструкції, судові вироки, акти купівлі-продажу, які незмінно засвідчуються печатками представників козацької старшини.

Козацько-старшинські печатки середини XVII ст.

У полі цих печаток бачимо здебільшого особові та родові герби. Лише від середини XVIII ст. звичним явищем стає використання на печатках, у першу чергу військових канцеляристів та простих козаків, різноманітних емблем та геральдично оформлених конструкцій з вензелями та орнаментованими прикрасами в полі щита. Герби козацької старшини являли собою доволі своєрідний комплекс, що лише у незначній мірі спирався на попередні етапи розвитку української геральдики. Вони були буквально переповнені різноманітними мілітарними сюжетами, серед яких найпоширенішими є зображення перехрещеної зброї та символів рицарських чеснот, а також рицарського хреста, що набув назву козацького, та символів світла (зірки, півмісяць).

Козацько-старшинські печатки середини XVІII ст.

З понад 600 самобутніх козацьких гербів, що їх знаємо переважно зі сфрагістичного матеріалу, у 180 випадках бачимо зображення стріли, 103 – шаблі, 42 – напнутого луку зі стрілою; також інші види холодної та вогнепальної зброї, різноманітні військові клейноди, оборонні споруди, військове спорядження та прилади – меч, спис, шпаги, сокири, алебарди, луки, гармати, кулі, рушниці, перначі, бунчуки, булави, корогви, прапори, вежі, замки, фортеці, ключі, панцирі, кольчуги, щити, шоломи, сагайдаки, нагайки, стремена, остроги, підкови, сурми, литаври з паличками, човни, кітви. Часто зустрічаємо зображення козака або закуту в лати руку озброєну шаблею, мечем чи стрілами. Зображення серця, що символізувало військову доблесть, присутнє на 135 гербах. Рицарський хрест (тобто хрест з розширеними кінцями) – на 196, зірки – 164, півмісяць – 144 гербах.

Козацько-старшинські печатки з мілітарною символікою

Ці сюжети у рівній мірі були характерними для родового герботворення усіх козацьких регіонів – Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя та Слобідської України. Лише від середини XVIII ст. у родовій геральдиці та сфрагістиці Гетьманщини та Слобідських полків починають відбуватися суттєві зміни пов’язані з витворенням замкнених привілейованих станів – малоросійської шляхти на Лівобережжі, та слобідсько-української шляхти на Слобожанщині. Політичним ідеалом цієї нової шляхти, витвореної з козацької старшини, був лад Речі Посполитої з її шляхетською «золотою вольністю». З огляду на це козацька старшина переймала не лише світоглядні ідеали своїх річпосполитських сусідів, але й зовнішні атрибути старої шляхти, в тому числі прізвища з закінченням на «-ський» або «-цький», річпосполитські герби та ін.

Козацько-старшинські печатки з річпосполитськими гербами

Саме від середини XVIII ст. спостерігаємо широке використання річпосплитських гербів (як польських, так і руських за своїм походженням) у козацькому герботворенні, які не раз заміняють собою самобутні козацькі герби, як це бачимо у разі з родовим герботворенням таких козацько-старшинських родин як Галагани, Гамалії, Лободи, Мартоси, Миклашевські, Молявки, Немировичі-Данченки, Сахновські, Соколовські, Судієнки, Уманці, Чорнолузькі, Шихуцькі та ін. Прикметно, що зразки річпосполитської геральдики найбільш широко уживали в родовому герботворенні Слобідської України, території, що ніколи не належала до Республіки обох народів. Одним з прикладів впливу річпосполитського гербового спадку на козацьку геральдику є зображення на печатці бунчукового товариша Данила Васильовича Забіли Ревутинського, в полі якої вміщено видозміну польського герба Остоя.

Печатки слобідсько-української шляхти

На сфрагістичних пам’ятках все розмаїття гербів подавалося зазвичай у відповідному оздобленні – навколо щита розміщувалися позащитові елементи повного герба, різноманітні рослиноподібні та інші візерунки. Характерною особливістю козацьких печаток було розміщення скорочених написів, що складалися з перших літер відповідних слів, безпосередньо у полі печатки, у органічному поєднанні з геральдичними композиціями та заповнюючим поле печатки візерунком. У написі як правило позначали ім’я та прізвище, а також займаний уряд.

Абревіатури на козацьких печатках

Більшість козацьких печаток другої половини XVII – першої половини XVIII ст. виконано у бароковому стилі, часто – з використанням барокових картушів, або відповідно стилізованих наметів у формі вишуканих рослиноподібних візерунків. У поєднанні з переважно восьмикутною формою робочих частин матриць печаток та своєрідною стилізацією гербових фігур козацьке бароко надавало сфрагістичним пам’яткам цього періоду особливого колориту та своєрідності, робило їх неподібними до сигілумів інших періодів та територій. Від середини XVIII ст. стиль козацьких печаток зазнав істотного впливу рококо. У цей же час у багатьох випадках зовнішнє оформлення печаток почали ускладнювати коштом змісту. Так, деякі представники козацької старшини замість власних родових гербів розміщували в полі печатки пишно оздоблені вензелі та алегоричні зображення, хоч не раз і з використанням геральдичних елементів – картушів, корон та ін.

Печатки з вензелями

В цілому, козацька печатка була самобутнім та напрочуд яскравим явищем в історії розвитку української сфрагістики. Вона лише частково спиралася на попередні (руську середньовічну та річпосполитську) традиції, натомість сама суттєво вплинула на розвиток пізнішої української сфрагістики.

Автори:
Олександр Алфьоров
Олег Однороженко