Опис
Йоанн І
митрополит Русі
Владика Йоанн згадується у 1008 та 1017 рр. Можливо, упокоївся в Києві до 1037 р.
Буллатірійна матриця значно менша за заготовку. Лицьовий бік має повздовжнє підвищення каналу для шнура, на зворотному боці згори розрив поверхні печатки вздовж каналу до середини. Обабіч рештки одиночних старих ударів та порізів гострим предметом. Канал для шнура з 12 на 6 год. Колір патини – коричневий.
ПАРАМЕТРИ: D. 32×33,5 мм; D2. 22 мм; Н. 3,5 мм; W. 25,8 г.
МІСЦЕ ПОХОДЖЕННЯ: с. Вороньків, Бориспільський р-н, Київська обл.
ПУБЛІКАЦІЇ: SEIBT – ALF’OROV (Ioannes I, metropolitan of Rosia).
АНАЛОГИ: Музей історії міста Києва (знахідка 1956 р. «біля ділянки Десятинної церкви»).
ПУБЛІКАЦІЇ: SOLOVIEV, Metropolitensiegel, Р. 319, pl. VII 2; ЯНИН, Актовые печати I, № 44.
МШ, VР-1627.
ЛИЦЬОВИЙ БІК: В обідку із середніх за розміром перлин погрудне зображення Богородиці. Через дефект поверхні положення рук простежується не повністю, але можна стверджувати, що вони перед грудьми в позиції Оранти. Зображення відповідає типу «Minimalorantengestus». Навколо голови Діви німб із дрібніших перлин. Обабіч обличчя літери під титлами: MP – ΘV
Μ(ήτη)ρ Θ(εο)ῦ : Матір Божа.
ЗВОРОТНИЙ БІК: В обідку із середніх
за розміром перлин напис грецькою у п’ять рядків:
+Θ . ΕR,
Θ, ΤWCWΔU
Λ, ΙWΜΗΤΡΟ
ΠΟΛΙΤΗ
ΡWCIA,·
+ Θ(εοτό)[κ]ε, β(οή)θ(ει) τῷ σῷ δούλ(ῳ)
Ἰω(άννῃ) μητροπολίτῃ Ῥωσία(ς).
+ Богородице, допоможи рабу своєму
Йоанну, митрополиту Русі.
ДАТУВАННЯ: кінець Х ст. – 1037 р.
КОМЕНТАР: Зображений на печатці іконографічний тип Богородиці відомий із пам’ятників візантійської сфрагістики та нумізматики. Термін, який позначав цей образ із часів Візантії, не зберігся. Дослідники послуговуються умовною назвою – «Minimalorantengestus». Іконографія має доволі точне датування – кінець Х – початок ХІ ст.1. Уперше ж вона застосована за імператора Василія ІІ (976–1025) на монетних карбуваннях. Існують припущення про більш пізній період цього типу, що хронологічно займає нішу між 1040 та 1060 рр. або 1055 та 1065 рр. Проте вони лишаються в дискусійному полі. Звернімо увагу на положення рук Богородиці – її руки у молитовному жесті опущені до рівня грудей, долоні повернуті до глядача. Таке саме положення можна побачити на іконографічних типах «Сходження святого Духа» або ж «Вознесіння». З пам’яток візантійської сфрагістики, що відомі лише з теренів Русі, походить молівдовул патріарха Сергія ІІ (998/1001–1019). На лицьовому боці печатки зображено св. Сергія – небесного патрона очільника Константинопольської церкви. Його положення рук є аналогічним до згаданого богородичного типу. Незважаючи на патріаршу титулатуру, що супроводжує молівдовул, складається враження про його неофіційний характер. Варто звернути увагу на те, що аналогічне положення руки – долонею до глядача – присутнє на буллі Ярослава Володимировича, де князь має «портретне» зображення. Тож, можливо, використання митрополитом Йоанном достатньо специфічного іконографічного типу Богородиці мало й ширші підстави. Слід зауважити, що відомий із 1956 р. аналог цієї печатки був не зовсім коректно описаний. Через незадовільний стан збереження було допущено низку помилок. Наприклад, зображення Богородиці було тлумачено як образ св. Йоанна Богослова. Це вплинуло на атрибуцію молівдовула митрополиту Йоанну ІІІ (прибл. 1090–1091). Водночас перший рядок реконструювався за залишками графем як +CKEΠ, а не +ΘΚΕR,, що так само вплинуло на хронологічне розміщення пам’ятки пізнішим часом. Раніше було звернено увагу, що лігатура омікрона та іпсилона на печатці є зразком перехідного типу від «старшого» до «молодшого». Це вказує на період до середини ІХ ст. Одночасно з урахуванням іконографічного типу зображеної Богородиці слід розмістити молівдовул у достатньо широкий історичний діапазон кінця Х – перших десятиріч ХІ ст. Верхню ж дату слід обмежити згадками про перебування на митрополичій кафедрі владики Феопемпта (бл. 1037–1043).
