Іскрицькі

ІСКРИЦЬКІ (Iskrzyccy, Искрицкие) – шляхетський, козацько-старшинський, дворянський рід власного герба, фіксується в межах Київського воєводства в другій половині XVII – першій половині XVIII ст.

Центральне володіння в останній чверті XVII ст. – село Демидів Київського повіту Київського воєводства (нині Вишгородського району Київської області).

Іскрицькі – нащадки Михайла, очевидно, шляхтича герба Єліта з Великого князівства Литовського, який тримав вислугу в межах Переяславського староства. За участь у Хмельниччині його діти були позбавлені станових привілеїв. Відповідно до одного з артикулів Гадяцького трактату, за яким козацька старшина допускалася до шляхетського титулу, Василь і Кирило (Криштоф) Михайловичі Іскрицькі отримали нобілітацію і новий герб (Варшавський вальний сейм, 28.V.1659 р.). Їхньою матір’ю була Єва Тетерівна-Моржковська (у другому шлюбі за Яковом Пекулицьким), рідна сестра гетьмана Війська Запорозького Павла Тетері. Окрім синів у подружжя було ще дві дочки: Петронеля-Раїна († після 1676), дружина Томаша-Александра Островського, й Анастасія († після 1688), дружина Анастасія Глібовича-Пероцького. Після смерті гетьмана Тетері (1670) всі четверо разом зі своїм єдиноутробним братом Яковом Пекулицьким успадкували його маєтності – Демидів, Литвинівку над р. Ірпенем, нерухомість в містечку Києво-Печерського монастиря та ін.

Василь Михайлович Іскрицький († 1698) – полковник Війська Запорозького (у 1670-1690-х), поліський стражник (1691), учасник битви під Віднем 1683 р., походів проти татар і турків. Був двічі одружений – спочатку з Тетяною (дочкою полтавського полковника Павла Герцика ?), потім з Катериною Вольською. Дітей – двох синів і дочку – народила друга дружина Василя, яка пережила свого чоловіка і померла після 1715. Юліана (Уляна) Іскрицька († 1742) вийшла заміж за миргородського полковника і майбутнього гетьмана Війська Запорозького Данила Апостола. Адам Васильович († після 1718) – товариш панцерної хоругви польського королевича Фридерика-Авґуста (зг. 1718), батько Войцеха.

Рід на Лівобережжі продовжили діти ворожбицького сотника Григорія Васильовича († 1708). Їхні нащадки після ліквідації Гетьманщини були визнані дворянами Російської імперії і вписані до VI частини родовідної книги Чернігівської губернії. Фамілія Іскрицьких існує у наш час.

Джерела:
Центральний державний історичний архів України, м. Київ. – Ф. 2, оп. 1, спр. 6, арк. 216-225; спр. 16, арк. 160 зв.-162, 229 зв.-230; ф. 25, оп. 1, спр. 354, арк. 765-768 зв.; спр. 370, арк 635 зв.-636; Album armorum nobilium Regni Poloniae XV-XVIII saec. Herby nobilitacji i indygenatów XV-XVIII w. / Wstęp, opracowanie i edycja B. Trelińska. – Lublin, 2001. – S. 331.

Література:
Boniecki A. Herbarz Polski. – Warszawa, 1905. – T. 8. – S. 63; Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. – Warszawa, 1908. – T. 5. – S. 268; Ситий І.М. Іскрицькі // Енциклопедія історії України. – Київ, 2005. – Т. 3. – С. 539; Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. – Київ, 2010. – С. 385; Чухліб Т. Козацтво та шляхта з України-Русі у Віденській битві 1683 року // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2011. – Вип. 20. – С. 739.

Ігор Тесленко