Лекція 10: Відмінювання гербів

Геральдика від самих її початків була тісно пов’язана із системами споріднення. Вже від Середньовіччя герб виступає передусім як ідентифікаційний знак родини/роду, будучи свого роду візуальним еквівалентом прізвища. Відповідно, як і в уживанні прізвищ, у побутуванні гербів простежуються тенденції як до певної стабільності використання, так і до плинних змін. Як різні відгалуження одного роду брали собі різні прізвища та придомки, так і їхні знаки відмінювано в найрізноманітніший спосіб. У європейській геральдиці лише в Польщі здомінувала традиція вживання незмінного того самого герба всіма спорідненими родинами (внаслідок чого постав феномен гербових родів/спільнот/братств). У решті же країн, зокрема й в Україні (Русі), родини спільного походження вживали дещо видозмінені герби.

Набір способів цих відмінювань гербів у різних регіонах був доволі варіативний. Так, у Німеччині, та й загалом у Центральній Європі, окремі гілки роду головним чином використовували різні нашоломники. В Італії поширеною була практика вживання різних кольорів поля й фігур, при збереженні незмінними самих тих фігур. Цей спосіб, утім, так чи інакше, уживано по всій Європі, навіть у Польщі. Врешті, в Англії та Франції найуживанішим було використання бризур – додаткових фігур для позначення молодших представників роду.

На сході Європи (Руських землях, Литві, Молдавії) найбільшої популярності набула практика внесення другорядних змін в основну фігуру – передусім у родові знаки, чого практично не траплялося в інших регіонах. Загалом же, як видається, повний репертуар способів відмінювання гербів знала лише середньовічна та ранньомодерна геральдика Руси: у ній, поруч із доповненням основних фігур, уживано і брізури, і відмінні нашоломники, і різні кольори поля щита, й інші рідкісні способи відмінювання гербів.

Доктор історичних наук, Олег Однороженко